5.1.3. НАРКОЗ ФТ0Р0ТАН0М

Фторотан (флюотаи, галотаїї, нарко-тан) — безбарвна прозора рідина зі специфічним запахом. Коефіцієнт розподілу масло/газ високий — 224, а кров/газ низький — 2,36, звідси швидке настання наркозу і висока наркотична сила препарату. Тиск парів над рідким фторотаном високий — 241,5 мм рт. ст., тому для проведення наркозу потрібно застосовувати спеціальний випарник, без якого легко виникає передозування. Препарат випускають у темних флаконах зі стабілізатором (тимол): під впливом світла фторотан розкладається. Він не вибухає і не спалахує в суміші з повітрям, діазоту оксидом І киснем, не руйнується за наявності натронного ванна, що дає змогу застосовувати його з адсорбентами.

Більша частина фторотану виділяється через легені, а 15 —20 % метаболізуєть-ся до трнхлороцтової кислоти і гідрогену (водню) броміду й виділяється нирками.

Вплив па організм. Фторотан є потужним загальним анестетиком, у 4 —5 разів активнішим від ефіру і в 50 разів — від

діазоту оксиду. Об’ємна частка МАК становить 0,76 %. Не подразнює дихальних шляхів, пригнічує слиновиділення, секрецію слинних і бронхіальних залоз, розширює бронхи. З організму виводиться швидко. Фторотан пригнічує глотковий і ковтальний рефлекси. Після пробудження часто спостерігається тремтіння, озноб, у 2—6 % випадків — блювання.

ЕЕГ під час наркозу фторотаном і ефіром значно відрізняються (мал. 27). Під його впливом спочатку відбувається збільшення сумарної біоелектричної активності кори великого мозку з переважанням швидких хвиль, які складаються у веретеноподібні комплекси, і тільки на стадії глибокого наркозу збільшується біоелектрична активність повільних хвиль високого вольтажу і пригнічуються швидкі хвилі. У клінічній практиці це спостерігається рідко.

Фторотан пригнічує дихання внаслідок безпосереднього впливу на дихальний центр і розслаблення дихальних м’язів, знижує споживання кисню (мал. 28). Недостатність дихання призводить до розвитку газового ацидозу, часто в поєднанні з метаболічним, причиною якого є погіршення кровообігу і безпосередній вплив фторотану та продуктів його метаболізму на ферментні системи організму.

Фторотан чинить прямий депресивний вплив на скоротливість міокарда, що зумовлює зниження ХОС. Депресія міокарда і гапгліоблокуючий ефект фторотану є причинами зниження AT на 10— 20 % початкового рівня. Фторотан стимулює центр блукаючого нерва: знижується частота пульсу. Часто розвиваються шлуночкові екстрасистоли. Препарат сенсибілізує серце до катехоламінів: у випадках артеріальної гіпотензії не можна вводити адреноміметики. Враховуючи негативний вплив фторотану на кровообіг і метаболізм печінки, не слід проводити наркоз фторотаном хворим із патологією печінки.

Нефротоксичного впливу фторотан не має, хоча під час наркозу спостерігається Істотне зниження діурезу, зумовлене зменшенням кровообігу нирок. Фторотан зни-

/p>

а

——

4 і*» »#»»>""чнр»у д»у д^ЦіА^ммім*

5 уЧЙГЧі* .)^rv*v.w

б

жує тонус міометрія, легко проникає крізь плацентарний бар’єр.

Показання. Масковий спосіб наркозу фторотаном застосовують для знеболювання у випадках короткочасних оперативних втручань на кінцівках, органах черевної порожнини, у малій гнійній хірургії, травматології. Фторотан широко використовують для посилення дії діа-зоту оксиду. Показаний для хворих із супутньою бронхіальною астмою, артеріальною гіпертензією. Є анестетиком вибору при операціях на легенях.

Протипоказання: захворювання печінки, нирок, гіповолемія, недостатність серця, артеріальна гіпотензія, недостатність кори надниркових залоз.

Методика проведення, клінік». Методика маскового наркозу фторотаном така

2 ————.

Мал. 27. ЕЕГ під час яаркоау різними концентраціями фторотану у вдихуваній суміші:

« — початкова; 6 — через ЗО ха після початку Інгаляції -об. частка J X; в — через ЗО хе після початку інгаляції -об. частка 2 S; І — загальна біоелектрична активність; 2 — гаима-риїм; 3 — бепдоитм; 4 — бета,-рито; 5 — альфа-ритм; $ — тета-рнтм; 7 — дельта-ритм

сама, як і будь-яким іншим засобом для інгаляційного наркозу. Враховуючи низьку терапевтичну силу фторотану, його слід застосовувати тільки за наявності спеціальних випарників, розташованих поза системою циркуляції газів. Спочатку хворому подають кисень через маску, потім вмикають випарник фторотану і протягом 2—3 хв поступово підвищують Його концентрацію до об. частки 2 — 3%. Після введення у наркоз концентрацію зменшують до об. частки 1,0—1,5 %. Введення у наркоз відбувається протягом 5—7 хв без задухи та інших неприємних відчуттів, зберігається реакція зіниць на світло, дещо прискорюється дихання і зменшується частота пульсу. Період уведення в наркоз подовжується у збудливих хворих та осіб, які зловживають алкоголем.

Хірургічну стадію наркозу фторотаном поділяють на три рівні. На першому рівні (концентрація у крові 0,12—0,15 г/л) зникають мигальні рефлекси і рухи очних яблук, зіниці звужуються, на світло реа-

Вини загальної анестезії 83

Ознака

1 стадія -початкова

ІІстагія

Ш стадія-хірургічного наркозу

Іі§

поверхо-

вого

глибокого

Свідомість

USSR»»

Дихання

гойдне

ЛАЛ

АЛЛА/]

зана допоміжна в кЛЛ/4/VW

ентиляція легень

діафрагмапьне

VW

\ЛЛЛЛ

VNA/ЧАЛЛ

АГ і пульс

«WWVw/Ky

v)Spi^lfcififwv

гіпотензія, боаші

М’язовий тонус

Секреція слизових залоз

Д|І………

Ширина зіниць

®

Я

S

Ф

®

®

{§)

Рух очних яблук

Мимовільні

Ф

Фіксовані

Фіксовані

Папьпебральний рефлекс

ц

ж

ю

ф

Рогівковий рефлекс

шш

в

ф

Реакція зіниць на світло

вв

МИ"11

Глотковий рефлекс

Збереже

ний

Збережений

Негативний

Реакція на розтин шкіри

РИВШИ

Подразнення очеревини

щш

Розтягнення сфінктера

ІШИМІ

Альв. конц. {об. частка), %

0,1-07

0.7-1.0

1,0-2,0

>2,5

Концентрація у венозній крові, мг%

5-7

8-15

16-30

>30

Мал. 28. Клінічні ознаки наркозу фторотаном

84 /p>

гують. Характерним для цього періоду е розслаблення м’язів верхніх і нижніх кін-цівок, жувальних м’язів, зниження AT, зменшення глибини дихання та альвеолярної вентиляції.

На другому рівні (концентрація у крові 0,15—0,19 г/л) зникає реакція зіниць на світло, знижується тонус м’язів (зберігається тонус м’язів верхньої частини живота), знижується частота пульсу, значно знижується AT, а також вентиляція легень, хоча частота дихання зростає, розвивається гінеркапнія: необхідна допоміжна вентиляція легень.

Третій рівень наркозу є небезпечним, оскільки розвиваються артеріальна гіпотензія, припинення дихання, газовий і метаболічний ацидоз, порушення кровообігу у внутрішніх органах стають загрозливими. Водночас шкіра і видимі слизові оболонки залишаються рожевими. Це пояснюється здатністю фторотану розширювати периферичні судини і поліпшувати периферичний кровообіг, проте, як було зазначено, кровотік у внутрішніх органах у цей час погіршується.

Пробудження відбувається зазвичай без збудження, блювання спостерігається рідко, свідомість відновлюється через 5 — 10 хв.

Позитивні властивості: 1)не вибухає; 2) можна використовувати високі концентрації кисню; 3) введення у наркоз і пробудження відбуваються швидко; 4) забезпечує достатню релаксацію м’язів; 5) пригнічує секрецію слинних і бронхіальних залоз; 6) має бронхорозши-рювальний ефект; 7) хімічно стабільний.

Недоліки: 1) гальмування активності симпатоадреналової системи; 2) низька терапевтична широта, у зв’язку з чим його не можна застосовувати без спеціального випарника; 3) значний депресивний вплив на міокард і дихання; 4) підвищення чутливості серця до катехоламінів і здатність викликати аритмії; 5) погіршення кровотоку в печінці, можливість порушення функції печінки у разі тривалого чи повторного застосування; 6) озноб, метаболічний ацидоз у післяопераційний період.

5.1.4. НАРКОЗ ЕНФЛУРАНОМ

Енфлуран (етран) — фторований ефір зі слабким солодкуватим ефірним запахом і високою наркотичною здатністю. При використанні у клінічних концентраціях не займається. Об’ємна частка МАК становить 1,68 %. Коефіцієнт розподілу кров/газ низький — 1,9, що забезпечує швидке введення у наркоз І швидке пробудження.

Вплив на організм. Енфлуран подібно до фторотану пригнічує скоротливість міокарда. Негативна інотропиа дія пов’язана з пригніченням надходження і вивільнення кальцію при деполяризації мембран кардіоміоцитів. Енфлуран знижує AT, ХОС і споживання кисню міокардом. На відміну від фторотану зменшує ЗПОС і збільшує ЧСС. Енфлуран сенсибілізує міокард до катехоламінів, проте при введенні адреналіну гідрохлориду дозою до

4,5 мкг/кг ускладнення майже не виникають.

Незважаючи на збільшення частоти дихання, енфлуран знижує хвилинний об’єм дихання, підвищує ряСОа у спокої, зменшує реакцію вентиляції на гінеркапиію, розширює бронхи, пригнічує дихання.

Енфлуран підвищує мозковий кровотік і внутрішньочерепний тиск: підвищує продукцію цереброспінальної рідини й пригнічує її транспорт (усмоктування). За відсутності судомної активності препарат знижує потребу головного мозку В КИСНІ.

Енфлуран розслаблює скелетну мускулатуру І знижує кровотік у нирках, швидкість клубочкової фільтрації і діурез. Метаболіти енфлурану нефротоксичні.

Методика проведення, клініка. Випарник має бути розташований поза колом циркуляції. Після короткочасної інгаляції кисню через маску наркозного апарата подають енфлуран у концентрації (об. частка) 2—8%. Наркотичний сон настає досить швидко — через 5 — 6 хв. Після досягнення хірургічної стадії наркозу для підтримання належного рівня загальної анестезії концентрацію енфлурану у газовій суміші підтримують у межах об. частки

2-5 %.

Види загальної анестезії 85

На початку наркозу знижується АГ на 10-20 мм рт. ст. (внаслідок зменшення ЗПОС і ХОС), частота пульсу збільшується на 10—15 за 1 хв, аритмія розвивається рідко. Дихання ритмічне, ДО дещо знижений.

Пробудження відбувається майже відразу після припинення вдихання енфлу-рану, аналітичного ефекту в післянар-козному періоді немає.

Ускладнення (розвиваються рідко): порушення гемодинаміки, дихання у разі передозування у хворих з гіповоле-мією, тяжкою недостатністю кровообігу, рідко — порушення ритму серця, під час пробудження можливе блювання.

Показання: однокомпонентний мо-нонаркоз або в поєднанні з діазоту оксидом при короткочасних операціях; уведення в наркоз І його підтримка.

Протипоказання: серцево-судинні захворювання у стаді! декомпенсації; захворювання нирок; епілепсія; внутрішньочерепна гіпертензія.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.