Роздуми поета

Як хотілось жити у країні,

Де існує правда і закон,

І дивлюсь, я в небо в очі сині,

Боже, забери у свій полон!

Боже, забери у своє Царство,

Бо душа пристала тут страждать, Усвідомлюючи, що таке є рабство,

Я не буду сам собі брехать.

Я б і вам не радив це робити:

Так дослухайтесь, що каже вам поет, Скільки лоба можна в стінку бити?

Є для цього інший інструмент.

збірка віршів

Хай думки, що в голові родяться, Надають вам хисту в оцей час, Люди за ознаками різняться,

Але ж кожен лоба бив не раз.

З помилок нам висновки робити, Бачу хтось сміється з цих порад. Доля, що продовжує нас бити -Це ланцюг з віковічних зрад.

1 березня 2013 р.

_Вставай, Україно!_

О, кобзарі, вас розстріляли. Мабуть, фашисти це були.

І ваші кобзи не заграли,

Ви у безсмертя перейшли.

Що, громадяни, помиляюсь; Це було до часів війни. Фашисти кобзи не ламали,

Це комуністи, всі свої.

Вони на страту Україну Виводили так кожну ніч. Стріляли переважно в спину, Не бачити святих облич

А пам’ять все це пам’ятає, Бог нічого не приховав.

В потрібний час нам нагадає, Хто Україну убивав.

47

_збірка віршів_

⁼⁼

Цей вірш читатимуть повсюди,

Часи бурхливі настають,

Бо правду не сховати люди;

Дощі від Бога воду лють.

І п’є народ Святу водицю,

І розуміє хто є хто,

І кобза кобзаря рушниця Завжди є правди джерело.

А в Україні є фашисти,

Як з’ясувалось, вони є.

Це, всім відомі, комуністи -По справах їх світ впізнає.

Сліпі розстріляні музики,

Цей злочин вимір всіх катів.

І дивляться з портретів пики,

Як добре, що сліпий прозрів.

25 травня 2013 р.

118

Вставай, Україно!

Скажіть мені, нещасні люди, Що буде з вами у цей час,

Коли закінчаться ці муки,

І буде все у нас гаразд?

Відносно влади: — споконвіку: На двох хохлів — три голови.

А землю як почнуть ділити,

Так переб’ються як чорти.

Дивлюсь на цю Верховну Раду: Та це ж бо дзеркало криве.

Там ділять між собою владу,

А влади вже нема ніде:

збірка віршів

Хто попід гору лізе рачки,

Хто кулемета дістає,

А на базарі вартість качки Вже за машину дістає.

І це все в нас, на Україні,

Від Бога райській закуток.

Що ж ми за люди, що за злидні, Що хліба просимо шматок…

Коли прокинеться вже розум? Коли ж не будемо такі?..

В оману ввівши самих себе, Стаємо повні жебраки…

З квітня 1992 р.

Вставай Україно! Федір Шишман