Поряд із традиційними формами ткацтва були і нововведення. Серед них чи не найяскравіша (з часів Київської Русі) —
64
Чом не скульптура — прядка з клубками ниток та прядивом. Дивовижний світ української ткалі
65
Тетяна (жіьник. «Візантійський мотив». Кили-мок. Рунне ткання. Седнів. 1993
зибійка. Відбивання візерунків з дерев’яної дошки на полотні збагатило орнамент, барвистість і тематичну композицію. Класиком цього виду відновленого мистецтва за наших часів став Євмен Повстяний. То вже не сіра мішковина, взята ним для вибійки, а справжня картина на полотні — з безконечним рухом: там у вазоні проростають стилізовані квіти; заримовуються в ритмі соняшники-сонця; в незбагненному леті зависає пташка над метеликом… Коштовність оздобленого малюнками полотна в його надзвичайно вишуканій живій, напрочуд гармонійній лінії, яка мовби співає; це графічний літопис, що навіть звичайну полотнину перетворює на шедевр.
Іншого такого майстра не знала Україна. Великий митець крутої долі, він змушений був жити й творити, на жаль, за межами батьківщини, до скону зберігши,
«Слобожанські хрести» Тетяни Ссиьник. Ручне ткання. Седнів. 1993
як віковічне надбання, таємниці національної тканини.
У сучасному ткацтві панують два основні прийоми: човниковий зі смугастим візерунком і перебірний, коли орнамент утворюють різні геометричні елементи, довільно розташовані на полі.
66
У Седневі 1993 року майстер Степан Ганжа власноруч виткав килимки «Рости, дерево України* і «На світанні»
Тетяна Сшъник. Килимок. Ручне ткання, ( ед-нів. 1993
Малюнок у човниковому ткацтві ведеться вручну одним або кількома, залежно від кількості кольорів, човниками, які снують паралельними рядами з кінця в кінець нитки, і візерунок мовби перегукується із тлом чи з полем.
За перебірного ткацтва малюнок, що складається з окремих елементів, орга-
67
Вікторія Судакова (Харків). Слобожанський мотив. Килимок. Ручне ткання, вовна. Седнів. 1993
нічно вписується в загальну технологічну структуру.
Розповідає подружжя із Шешорів Марія та Володимир Мельничуки:
«Раніше життя не уявляли без ткацтва. Пряжу виробляли з льону, конопель, а також із вовни. Шили плахти, запаски, сардаки, гуні, гачі та інші вироби домашнього вжитку. Від наших батьків ми навчилися ткати полотно і сукно. Виготовляємо рушники, верети, портьєри, різні накидки, крайки… Ткачі з нашого села (а в нас що не двір, то майстри) користуються неповторними елементами
декору —в нас і ’’павучок”, і ’’кривулька”, і ’’сороківчик з листочками”, і ”клинці-ластівки”, і ’’кучер”, і просто ’’сороківчик”… Завдяки цим орнаментальним знакам та особливій стилізації, притаманним карпатському ткацтву, і збереглося непе-ревершене шешорівське ткання, ціла школа. А наша Ганна Василащук разом із Ганною Верес (Київщина) вдостоїлася найвищої державної відзнаки — Шевченківської премії.
Тчемо на верстаті. Перед тим як навити основу, її снують, роблять це з ниток на снувалці. Потім збиваємо раму, просвердлюємо в ній дірочки й забиваємо кілочки, на які й снуємо основу.
Основу на верстат навиваємо через ритки. Нитка рівномірно кладеться на на
68
вій, далі просилюємо основу через начиння (ремізки), через трощу (бердо) і протягуємо їх до другого валу. Тчемо лише човником.
Виготовляємо верету на дві підніжки: спершу — завдяки їх чергуванню — тло (фон), затим робимо розмітку, починаючи в зубці нитками двох кольорів, які чергуємо між собою.
Наталя Пілюгіна (Решетилівка). * Птах-квітка». Килимок. Рунне ткання. Седнів. 1993
Всередині розмітки за допомогою дерев’яної шинки ("набирки”) та дошки робимо "павучок” і шинкою набираємо нитку основи; потім просовуємо дощечку шириною до п’ятнадцяти сантиметрів і ставимо їх так, щоб міг пройти човник. Таким же способом створюємо й забір (орнамент). Тільки тут його переплітаємо руками без човника. Бордюрки з килимового орнаменту виготовляємо для верети вручну. Запаску тчемо на чотири підніжки начиння. Набираємо так, щоб можна було
69
Ганна Штемплюк (Пушила). Доріжка. Седнів. ї> 1993
Євген Пілюгін (Решетилівка). «Птахи Bajiepil Тараненко» (посвята художниці). Килимки. Ручне ткання. Седнів. 1993
Зразок гуцульської тканини з Коломийського музею « Гуцул ьщи на»
одразу ж ткати тло запаски, як правило, ”в очка” (вічка). Цю техніку називають у нас ”ільчастим письмом”.
Узори завше багатоколірні, і кожен майстер по-своєму вкладає в них, можливо, й частку свого життя, а іноді щось бере і з природи».
Петро Ганжа. * Козак — душа правдивая». Килим. Ручне ткання. Седнів. 1993. (Із колекції Володимира Беланжера. США)
Чому я звернувся до образу саме козака Мамая? Модна — на хвилі часу — картинка, яку зустрінеш на кожному кроці і яка, здається, вже набила оскому? Мабуть, що ні. І тільки —ні! У час відродження нашої Батьківщини образ героїчного козака-бандуриста набирає нового звучання, нового стилістичного вирішення.
Чи вдалося мені досягти недосяжного, хай люди скажуть.
А я наважився, з душевним трепетом, зробити кілька ескЬів образу козака Мамая. І — диво: кожен з Мамаїв, що поставав в уяві, був саме Мамаєм. Раним. І тільки моїм. Відбувалося те народження образу ніби незалежно від мене й моєї волі. Мабуть, я дивився на козака Мамая зором усіх, хто дотикався до його образу ген далеко до мене, дивився й очима старенького батька-глиноліпа, його побратимів, сусідів… Але ж і власними очима, своїм серцем і розумом! В кожному разі це був мій, і тільки мій козак Мамай, той, що уславився на моїй святій дніпровій землі й про котрого народ каже: вКозак — душа правдивая».
І, врешті, утвердився я, художник-професіонал, у необхідності створення саме народної картинки, яка має свої непохитні закони, закони як декоративності, так і своєрідного образного бачення та досить непростого технічного вирішення.
Не торкатимуся особливо історії цього вельми популярного жанру. Народна картинка в основному була поширена на Лівобережній Україні та Київщині. Високий авторитет їй створили звичайні сільські самоуки-малярі, котрих знали геть усі — від малечі до сивобородих, в кожному куточку землі. Бо ж вони малювали не щось там, а святі ікони, писали народну картинку на полотні олійними фарбами.