Килим XIX століття (Буковина). Фрагмент
Євмен Повстяний. *Мисливець». Вибивання, лляне полотно. 1934
Довільна стилиація і темно-коричневий колорит на сірому полотні створюють неповторне враження торжества природи, декоративного буяння квіткового орнаменту. Мисливець і лев у квітках немов перегукуються казковими космічними ритмами
aZ7Xt!LZTeHmu €ишнвок 3 Космача
осідланих коней з вершниками! Із сиру. Купуй, ласуй, бережи!
Ось звідки мистецька зав’язь в душі Ганни Штемплюк з Путали. Буковина й Гуцульщина — то її життя, її серце, що перелилися в дивовижні творіння.
Ось звідки й ота жартівлива народна пісенька, що її так полюбляють дівчата-килимарниці з Карпат:
Ой післала мене мати:
— Іди, доню, килим ткати. —
Як пішла я ткати килим,
Та й зустрілася із милим.
Постояти я не вспіла,
Та й година пролетіла…
Дома мати насварила:
—Де ж ти, доню, ся барила,
До півночі тебе ждала,
Де ж той килим, що ти ткала?
Ось звідки й пісня Віктора Микитюка на слова Івана Кутеня:
Ой ткала я килими цілий день, цілий день.
Та й наткала я узорів для людей, для пісень.
Ой красуйтесь, килими, килими, Узорами милими, милими.
Най погляне мій коханий лісоруб На узор цей полум ’яний,
на мій труд.
Лісоруба славного я люблю,
я люблю.
Килимову доріжечку постелю,
постелю.
І творити й працювати люди вміють, і співати від щирого серця теж уміють.
Винятково обдарованим майстром була решетилівська художниця Валерія Тараненко. Її роботам притаманна композиційна граціозність, фантастична розкутість образного мислення, що поєднувалося з досконалим знанням національної міфології та символіки. Казкові птахи на килимах Валерії Тараненко ніби прилітали з прадавнього, українського міфу, глибоко традиційні й водночас новітні.
Рушник з Коломиї. Невідомий майстер. Це про такі вишукані в стилізованому декорі народні перлини з благоговінням мовить поезія: *Щирою рукою рушник вишивала та щастя у Бога для тебе благала…»
Невпокорений творчий дух цієї самотньої, трагічної жінки, що рано пішла з життя, дозволив їй створити килимові шкіци, які стали школою для її послідовників. А скільки ж нездійснених картонів у відчаї невизнання жінка-митець спалила безпосередньо на подвір’ї решетилівської фабрики!
■
Василина Сумаряк (Путила). Серветка. Седнів. 1993
Окрасою звичайної полотнини стало кольоровою ниткою та гаптування шовком і золотом. Скільки ж то технік вигадала щедра уява майстрині, що в мистецтві творення змагалася то з «узорами сизого морозу» й винайшла мережку білим по білому, чи, переборюючи тугу і смуток, поєднала на рушнику два кольори — червоне й чорне, як щемливо співається в пісні Олександра Білаша і Дмитра Павличка:
Два кольори мої, два кольори, оба на полотні, в душі моїй оба…
«Хрестиком», «низзю», «настилом» (гладдю), «вузликом» мережили дівчата в довгі зимові ночі сорочку для коханого і посаг для весілля.
Рушники Ганни Василащук із Шешор, відзначені Шевченківською премією
Вишневе мереживо нитки, не нитки, а живих полонин… Невідома проста горянка тче на білому полотні таку мелодійну музику рідного краю
. .V^v,„ , ,****m^*<m+**^*»t»^^ .ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ
іжтшііїмтт
ІІІЩІІІІВДІЩІЇЩІІРІ, ———-ЇЇШ1Г7……,-‘…………………-)
л. Ж ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ
Василина Сумаряк (Пушила). Ткані рушники (за седнівськими ескаами). 1993
Буковинська сорочка
Закодованим письмом поколінь вважається український народний рушник. Його орнамент — то графічно чіткий, геометризований, то химерно-загадковий із символічними ритмічними знаками. Вони завше мають побутове й ритуальне цризначення. Ще з часів зарубинецької культури дійшли до нас обрядові «горщики», в яких готували страви і зберігали прах небіжчиків, казкові палаци й вертепні скриньки… А що важить вишивана споруда, яка символізує життя й ніби зливається з природою! З мурів проростають оспівані в колядках і щедрівках дерева, на них щебечуть птахи; три хрестоподібні постаті мовби виходять із відчиненої брами — велика посередині й дві менші по боках. Таким язичницький світогляд витворив образ дерева життя, який тоді ж уособлював у собі охоронницю домашнього вогнища Берегиню, а згодом — «монастирок».
Чародійство рук Фрозини Гулей з Вижниці прикрашає сьогодні не один музей, не одну приватну колекцію українських поціновувачів мистецтва у широких світах. Безмежне багатство жіночої уяви (а Гулей не тільки чудесна вишивальниця, а й талановита акторка, виконавиця гуцульських коломийок, знавець народного обряду), глибинний національний колорит — усе це поєдналося в одній особі неперевершеної майстрині. (Із колекції Володимира Беланжера. США)