Килим XIX століття (Буковина). Фрагмент

Євмен Повстяний. *Мисливець». Вибивання, лляне полотно. 1934

Довільна стилиація і темно-коричневий колорит на сірому полотні створюють неповторне враження торжества природи, декоративного буяння квіткового орнаменту. Мисливець і лев у квітках немов перегукуються казковими космічними ритмами

aZ7Xt!LZT^{eHmu €ишнвок 3 Космача}

осідланих коней з вершниками! Із сиру. Купуй, ласуй, бережи!

Ось звідки мистецька зав’язь в душі Ганни Штемплюк з Путали. Буковина й Гуцульщина — то її життя, її серце, що перелилися в дивовижні творіння.

Ось звідки й ота жартівлива народна пісенька, що її так полюбляють дівчата-килимарниці з Карпат:

Ой післала мене мати:

— Іди, доню, килим ткати. —

Як пішла я ткати килим,

Та й зустрілася із милим.

Постояти я не вспіла,

Та й година пролетіла…

Дома мати насварила:

—Де ж ти, доню, ся барила,

До півночі тебе ждала,

Де ж той килим, що ти ткала?

Ось звідки й пісня Віктора Микитюка на слова Івана Кутеня:

Ой ткала я килими цілий день, цілий день.

Та й наткала я узорів для людей, для пісень.

Ой красуйтесь, килими, килими, Узорами милими, милими.

Най погляне мій коханий лісоруб На узор цей полум ’яний,

на мій труд.

Лісоруба славного я люблю,

я люблю.

Килимову доріжечку постелю,

постелю.

І творити й працювати люди вміють, і співати від щирого серця теж уміють.

Винятково обдарованим майстром була решетилівська художниця Валерія Тараненко. Її роботам притаманна композиційна граціозність, фантастична розкутість образного мислення, що поєднувалося з досконалим знанням національної міфології та символіки. Казкові птахи на килимах Валерії Тараненко ніби прилітали з прадавнього, українського міфу, глибоко традиційні й водночас новітні.

Рушник з Коломиї. Невідомий майстер. Це про такі вишукані в стилізованому декорі народні перлини з благоговінням мовить поезія: *Щирою рукою рушник вишивала та щастя у Бога для тебе благала…»

Невпокорений творчий дух цієї самотньої, трагічної жінки, що рано пішла з життя, дозволив їй створити килимові шкіци, які стали школою для її послідовників. А скільки ж нездійснених картонів у відчаї невизнання жінка-митець спалила безпосередньо на подвір’ї решетилівської фабрики!

■

Василина Сумаряк (Путила). Серветка. Седнів. 1993

Окрасою звичайної полотнини стало кольоровою ниткою та гаптування шовком і золотом. Скільки ж то технік вигадала щедра уява майстрині, що в мистецтві творення змагалася то з «узорами сизого морозу» й винайшла мережку білим по білому, чи, переборюючи тугу і смуток, поєднала на рушнику два кольори — червоне й чорне, як щемливо співається в пісні Олександра Білаша і Дмитра Павличка:

Два кольори мої, два кольори, оба на полотні, в душі моїй оба…

«Хрестиком», «низзю», «настилом» (гладдю), «вузликом» мережили дівчата в довгі зимові ночі сорочку для коханого і посаг для весілля.

Рушники Ганни Василащук із Шешор, відзначені Шевченківською премією

Вишневе мереживо нитки, не нитки, а живих полонин… Невідома проста горянка тче на білому полотні таку мелодійну музику рідного краю

. .V^v,„ , ,****m^*<m+**^*»t»^^ .ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ

іжтшііїмтт

ІІІЩІІІІВДІЩІЇЩІІРІ, ———-_ЇЇШ1Г7……,-‘…………………-)

л. Ж ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ

Василина Сумаряк (Пушила). Ткані рушники (за седнівськими ескаами). 1993

Буковинська сорочка

Закодованим письмом поколінь вважається український народний рушник. Його орнамент — то графічно чіткий, геометризований, то химерно-загадковий із символічними ритмічними знаками. Вони завше мають побутове й ритуальне цризначення. Ще з часів зарубинецької культури дійшли до нас обрядові «горщики», в яких готували страви і зберігали прах небіжчиків, казкові палаци й вертепні скриньки… А що важить вишивана споруда, яка символізує життя й ніби зливається з природою! З мурів проростають оспівані в колядках і щедрівках дерева, на них щебечуть птахи; три хрестоподібні постаті мовби виходять із відчиненої брами — велика посередині й дві менші по боках. Таким язичницький світогляд витворив образ дерева життя, який тоді ж уособлював у собі охоронницю домашнього вогнища Берегиню, а згодом — «монастирок».

Чародійство рук Фрозини Гулей з Вижниці прикрашає сьогодні не один музей, не одну приватну колекцію українських поціновувачів мистецтва у широких світах. Безмежне багатство жіночої уяви (а Гулей не тільки чудесна вишивальниця, а й талановита акторка, виконавиця гуцульських коломийок, знавець народного обряду), глибинний національний колорит — усе це поєдналося в одній особі неперевершеної майстрині. (Із колекції Володимира Беланжера. США)